Світлана Пиркало

«Не думай про червоне»





Світлана Пиркало – це молода українська письменниця, журналістка української служби Бі–Бі–Сі, яка живе і працює в Лондоні.
У свої 26 років вона написала культовий серед вузьких кіл прогресивної української молоді роман "Зелена Маргарита",
що пережив уже друге видання, цього разу з доповненням – словником українського сленгу.
Крім того, видано книжку "Не думай про червоне" та безліч статей.
Як смішно, сумно і правдиво пише ця людина - так скажуть про стиль Світлани Пиркало майбутні літературознавці.
"Не думай про червоне" – це роман про любов, як твердить його автор.
Але його автором є Світлана Пиркало, отже, це дуже відмінний роман про дуже особливу любов.

У пошуках людини, яку її героїня Павліна Стопудів знала сім років тому,
вона вирушає до Лондона, де немає сала і квашених помідорів.
Там вона знімає кімнату у діда на ймення Старий Хрич і зустрічає:
свою однокласницю Оксану, чия історія стискає серце;
папарацці Джеймса, який мріє сфотографувати Джорджа Клуні з бубликом;
Оллі, який знає таємні шляхи на тенісні турніри;
і бармена Дональда, який пам'ятає людей не за іменами, а за їхніми улюбленими напоями.
Павліна знаходить також те, що так довго шукала, але на перешкоді їй стоїть людина, якої навіть не існує...
Що стається далі – читайте всередині.
Попереджаємо лише, що всі читачі цього роману сміються крізь сльози.

Рiк випуску: 2004


Прочитала книгу майже на одному диханні)))
Пару хвилин в метро та два суцільних вечора))) замість того щоб виспатись чи доробити роботу…
Книжку читала, як пила молоко. Наче з мене писана))
Звичайно я не живу в Лондоні, не палю, не люблю пиво та погано знаю англійську.
Зі мною не траплялись точно такі історії, схоже тільки ім’я авторки та вражають емоції, відчуття та думки, як мої… хіба що це вірші пишу також)))

Книга скоріш автобіографічна, дуже вразить якщо ні, бо так майстерно та глибоко описати думки та відчуття тобі не знайомі мабуть не реально…
Бо придумати кардинально інший не схожий для тебе характер думок не можливо, можна тільки припустити і то поверхово,
бо «якщо в тебе ніколи не боліла голова, ти ніколи не зрозумієш людину у якої вона болить».

Приємно, що можливо в нас є щось схоже.))
Дуже цікаво було подивитись зі сторони на себе))) може зроблю висновки. )
І класно, що не одна я так думаю про таку дурню штибу «уявних листів та смс до Джима»…
Кому цікаво можете читати)) дізнаєтесь, що я відчуваю та думаю;))

І на закуску цитати, що мене торкнули)) аааааа це як я)))

«Нема нічого гіршого, ніж дивитися, як двоє людей цілуються й зажимаються, коли тобі самому погано й самотньо. Я терпіти не можу вигляд закоханих парочок. До того ж закохані люди страшенно егоїстичні й абсолютно не розуміють, що почуття інших можуть якось відрізнятися від їхніх.»

«Він непоганий хлоп, сказала я собі. Дай йому спокій… Е ні, відповів мені інший внутрішній голос. Ти знаєш, що тобі треба. А може, не варто, засумнівалася я. Що, як він в мене закохається. Та хто у тебе закохається, кому ти треба, ха-ха, - сардонічно сказав інший голос. – у цьому місті прийнято спати з ким попало. Завтра раніше встанеш, закриєш за собою двері, він навіть не згадає, як тебе звуть.»

«Коли людина закохана, вона робиться дурною й боїться бозна-чого.»

«Але мужчина, хоч будь-який, терміново потрібен. Так, можете всі тикати на мене пальцями і казати, що Стопудів не може жити без сексу. І це буде правда! От без кохання жити можу, і дуже пречудово, мало того – хочу і буду. Але постійно бути самій не можна. Треба мати когось, до кого можна прийти і заснути у нього в ліжку, а вранці випити у нього на кухні кави і піти. Має бути якась людина, від якої можна вкрасти життєвої сили, коли своя закінчується.»

П.С.: поклала до рюкзаку на завтра "Зелену Маргариту", щоб не спокушати себе сьогодні, а то ще під ранок тільки ляжу.
Не знаю скільки буду читати її, можливо теж вечір чи два (вона тонша)
Нажаль це не продовження цього роману…
бо так хочеться дізнатися, що було далі з Лондонським життям Павліни,
а можливо й майбутніх моїх відчуттів…)))