Люко Дашвар «Молоко с кровью»

Опис:
Дочка українського олігарха Олексія Ординського Руслана, 17-річна розумниця і красуня, яка ось вже 10 років не бачила батьківщину, тому що мешкала з батьками у Англії. Та раптом у неї спалахнули патріотичні почуття. Вона сказала, що хоче повернутися на рідну землю, щоб зробити для неї щось корисне. Їй було важко пояснити батькам, чому вона на це зважилася, але все ж таки вона досягає свого, і батьки відправляють її до Києва з чотирма охоронцями і грошима на покупку рідної землі. Їй пропонується земля, яка перетворилася на котеджне селище «нових українців». Але Руслана хоче землі, «оспіваної легендами»...

Читала потроху в метро, а це йшла читаючи від метро до дому.
І весь вечір не могла відірватись, такі драматично-трагічні події розвивались
Одне тільки – «чим все закінчиться?»…
Дочитала)


Вразило… може не так сильно як «Село не люди»,
тут все-таки те такий страшний та потворний трагізм, та й історія припала до серця)
Книжка ближча до істини та реалій, з моєю улюбленою містикою, сімейними оберігами, пророченнями та чарами долі.
Шикарні описи природи, незрівнянні українські вирази та слова. Мова ллється рікою лагідною, стрімкою та бездонною. Нею можна насолоджуватися, пишатися, заповнюватись та закохуватися.
Гарний кінець, не така містифікація як в попередній книзі, тут вона не змахує на фантастику, більш реальніше до життя.
Цікавий інтригуючий пролог, шалений розвиток подій,
а під кінець книги задаєшся питанням «а коли вже розв’язка самого початку?»,
та просте і в той же час несподіване та містичне завершення.

Доля. одним словом…
Кому робота та кар’єра, а кому кохання на все життя.

«Любов – не для чужих очей. Любов – то таємниця. Незбагнена примха безрозсудного серця. Квітка папороті. Палкі обійми під сонцем не змусять ту квітку розпуститися в ночі. Тільки – дві зорі, що раптом перестануть світити холодним блакитним вогнем, запалають теплим світлом любові і впадуть у своє кохання, як у темний, безлюдний ліс, де на них уже чекає квітка папороті. І що його бідкатись про загублене життя? Любов – краща за життя. І щоби це зрозуміти, треба прожити ціле життя.»

Кохання без якого не можеш жити… хоч вбий…

«кровь с молоком, а не молоко с кровью» скільки глиби та неосяжності в цій фразі…

Справжнє кохання веде доля, знаходить та зближує,
це ми його руйнуємо через обставини, забобони, примхи чи дурість людей.
- Хто про це що скаже та що подумає… яких жах.
Ламати собі та іншим життя… Краще не боятися та не слухати забобони та пристрасті людей.

Від долі всеодно не втечеш, як би не захотів…

Мені дуже подобається історія мого дідуся,
він коли вперше побачив мою бабусю, зразу зрозумів,
що це його дружина на віки; так разом і живуть переживши всі труднощі…
От і мені здається що зі мною буде щось подібне, а не просто відчуваю, я знаю це.
Свою половинку я знайду, зустріну та впізнаю.
Хоча дідусь бідкається на сучасну молодь, що женеться потім розходиться… та кожному своє.
Я собі зараз не уявляю довге життя з однією людиною до смерті, це дуже важко.
Але в справжнє сильне кохання я вірю))

Кохання… кохання… кохання… як знаки та пророчення долі.
Солодше за казку містичні історії… доля та кохання, тема що заворожує та тягне.

Тільки ось жити без нього ніяк не звикну та не можу…
у грудях пече постійно чи гіркота нерозділеної любові, чи страх самотності та пустоти…

не можу бути сама, як не намагаюся… погано, сумно та самотньо…
чекаєш та віриш, що ще лишається…)

а кохати це велике щастя, особливо взаємне))))

( Цікаве інтерв’ю з автором
http://www.kherson.ucoz.ru/news/2009-03-02-656)



Нагадало)
Мої віршовані пророчення чи просто нездійсненні бажання…
(покаже лише час)

*Пророчення зірок*

Ти будеш моїм, я це знаю.
Вже скоро, лиш трошки чекати.
Я вже відчуваю. Я впевнена.
Мені це сказали зірки.

Що вийде із цього не знаю.
Кохання своє берегу.
Тебе розлюбити хоч я намагалась.
Але очі все манять твої.

Я довго на тебе чекала.
Вдивлялася та приглядалась
У них я тоді закохалась,
Без тями на вічні дні.

Це станеться, без сумніву знаю.
У цьому році, та місті.
Твої я очі побачу.
В них зможу я довго дивитись.

Весною у травні, чи влітку.
На природі, чи в хаті чиїйсь.
А може і в когось на паті.
Загадуй лиш дату собі!

(08.04.2009)